Роль вчителя у проектному процесі

ü   Роль вчителя у проектному процесі

Важливою є роль вчителя при виконанні проектів. Робота за методом проектів вимагає не так викладання, як створення умов для прояву в учнів інтересу до пізнавальної діяльності, до самоосвіти, до застосування отриманих знань на практиці. В певному сенсі вчитель перестає бути «предметником», а перетворюється в педагога широкого профілю. Тому він, як керівник проекту, має володіти високим рівнем культури та певними творчими здібностями. Він має стати генератором розвитку у школяра пізнавальних інтересів та творчого потенціалу. Віднині його авторитет залежить від здібності бути ініціатором цікавих починань. Яким чином, беручи участь у проектній діяльності, вчитель може створити умови для розвитку учнів?

Відповідь на це питання може дати перелік ролей, які треба буде «прожити» педагогу в ході реалізації проекту:

• ентузіаст, що надихає і мотивує учнів на досягнення мети;

• спеціаліст, який володіє знаннями і вміннями в кількох галузях;

• консультант, що організовує доступ до інформаційних ресурсів та до інших спеціалістів;

• керівник (особливо з питань планування часу);

• «людина, яка ставить питання» (за Дж. Піттом), тобто організатор обговорень різноманітних способів подолань всіляких труднощів та проблем;

• координатор групового процесу творчості;

• експерт, що аналізує результати виконаного проекту.

Під час виконання проекту вчитель виконує ряд різноманітних функцій:

• діагностує, визначає рівень володіння мовленнєвими навичками, вивчає і реально оцінює особливості діяльності та спілкування особистостей, ступінь і спрямованість навчально-виховного впливу (діагностична функція);

• педагог відшукує і організовує дослідницьку творчу діяльність учнів, впливає на плідну організацію їхнього навчання, формує справді демократичну і гуманну систему стосунків, взаємної відповідальності і взаємодопомоги (організаторська функція);

• він програмує і прогнозує «індивідуальну траєкторію» розвитку кожної особистості на віддалений період (прогностична функція);

• сприяє залученню громадськості до виховання школярів, до спільної з ними праці, до ділових контактів, зосереджує інформацію про виховний вплив різних сил, установ, організацій, налагоджує повсякденні контакти між ними і учнями (організаційно-комунікативна функція).

В обов'язки організатора роботи над проектом входить планування роботи і контроль за її здійсненням; створення якнайбільшого простору для дослідження. Це не тільки не знижує керівної ролі вчителя, а, навпаки, підвищує значення педагогічного керівництва.

У процесі роботи керівник намагається частіше радитись зі учнями, які мають відчувати себе господарями свого колективного життя. Педагог заздалегідь продумує питання, виробляє власну точку зору на нього, але дітям відразу він цього не відкриває, даючи їм змогу висловити свою думку, свої пропозиції.

Працює керівник не тільки з усім колективом, а й з кожним учнем, добираючи цікаві та посильні завдання, поступово їх ускладнюючи. Добре поставлена робота в проекті впливає на все життя школяра формує модель поведінки і діяльності в суспільстві.

Найбільш складними для вчителя є питання щодо рівня самостійності учнів, що працюють над проектом. Які завдання, що виникають перед проектною групою, повинен вирішувати вчитель, які самі діти, а які будуть вирішуватись завдяки співробітництву? Очевидно, що рівень самостійності залежить від багатьох факторів: вікових та індивідуальних особливостей учнів, їх попереднього досвіду проектної діяльності, складності теми проекту, характеру взаємин у групі та ін.

Переваги проектної технології навчання

ü  Переваги проектної технології навчання

Враховуючи вимоги Держстандарту, а також психологічні особливості учнів 6 класу одним із найефективніших методів навчання може бути використання проектних технологій.

Ця технологія допомагає створити ситуацію успіху на заняттях. Адже коли будь-яка справа у тебе виходить, і при тому успішно, хочеться робити ще й ще, з'являється бажання удосконалюватись.

Ця технологія дозволяє школярам продемонструвати свій стиль мислення, свою індивідуальність та креативність, активізувати навчальну діяльність, сформувати позитивне ставлення до навчання. Робота над проектом дозволяє підвищити інформаційну грамотність, медіаграмотність, грамотність у галузі інформаційно-комунікаційних технологій.

Технологія проектування передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з другого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості, а також використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів. Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів – індивідуальну, парну або групову протягом визначеного відрізку часу.

Варто зауважити, що суттю методу проектів є стимулювання інтересу учнів до розв’язання певних проблем, які передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показ практичного застосування отриманих знань (Додаток 2).

Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учнів.

Особливості психічної і пізнавальної діяльності школярів раннього підліткового віку.

Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об´єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка.

Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції.

Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань та умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими.

Пам´ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам´ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування.

Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів. Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв´язку з цим посилюється інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок. У цьому віці зростає значення праці в житті, розширюється участь дітей у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. їх приваблює праця, в якій можуть виявляти певну ініціативу і творчість. Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснення. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, ігри-походи, імпровізація і фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол та ін.); інтелектуальні (шахи, шашки, розв´язування різних мисленнєвих завдань); комп´ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підлітків колективні ігри. Успіхи і помилки їх стають предметом жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх підлітки проявляють підвищену емоційність, збуджуваність. Формування особистості. Підлітковий вік — період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже — не дитина, має деякі риси дорослого, але — ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості. Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження. Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв´язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації. Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя. Моральні якості пов´язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі. Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб´єктом виховання. 

Основні вимоги до рівня освіти учнів згідно нового Держстандарту. Поняття про компетентності.

Однією з основних задач сучасної школи є забезпечення таких результатів навчально-виховного процесу, які допоможуть людині зайняти гідне місце в нашому суспільстві та реалізувати себе як особистість. Тому сьогодні держава акцентує велику увагу на формуванні всіх видів компетентностей учнів. Зокрема в Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 23 листопада 2011 року №1392 виділяються такі компетентності (Додаток 1):

1) загальнокультурна компетентність — здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності;

2) здоров’язбережувальна компетентність — здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей;

3) інформаційно-комунікаційна компетентність — здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань;

4) ключова компетентність — спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

5) комунікативна компетентність — здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

6) міжпредметна естетична компетентність — здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва;

7) міжпредметна компетентність — здатність учня застосовувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

8) предметна (галузева) компетентність — набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань;

9) предметна мистецька компетентність — здатність до розуміння і творчого самовираження у сфері музичного, образотворчого та інших видів мистецтва, що формується під час сприймання творів таких видів мистецтва і їх практичного опанування;

10) проектно-технологічна компетентність — здатність учнів застосовувати знання, уміння та особистий досвід у предметно-перетворювальній діяльності;

11) соціальна компетентність — здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі [1].

Застосування компетентісно-орієнтованого підходу в процесі навчання та виховання є одним із засобів реалізації задач, які ставить перед учителями сучасне суспільство та держава. На зміну знанням, вмінням та навичкам приходить поняття компетентності.

Компетентність – це відповідність до пред’явлених вимог, критеріїв та стандартів в певній сфері діяльності для вирішення певних задач, володіння необхідними знаннями, здатністю отримувати результати та володіти ситуацією.

Компетентнісне навчання орієнтовано на розвиток особистості, культури мислення, самостійності та відповідальності за прийняті рішення. Школа має допомогти учням адаптуватись у сучасному суспільстві, оволодіти технологіями життєдіяльності, створити умови для формування здатностей самооцінки, самопізнання та самоконтролю, розкрити потенціал самореалізації. Головна мета такого навчання – формування високого рівня соціальної зрілості, компетентнісного ставлення особистості до життя. Критеріями такого ставлення є прийняття осмислених рішень у різних життєвих ситуаціях, міжособистісних конфліктах, здатність оцінювати власні можливості, відповідальне відношення до власного життя, роботи, стосунків з іншими людьми.

Школа має впроваджувати освітні технології, які сприятимуть розвитку таких необхідних компетентностей учнів, як пізнавальна, самоосвітня, особистісна, інформаційна, соціальна, полікультурна та комунікативна. Розвиток цих компетентностей тісно пов'язаний з формуванням у учнів цілої низки вмінь таких як:

- уміння вирішувати проблеми, використовуючи власний досвід;

- займатись самоосвітою;

- працювати з різними джерелами інформації та документацією;

- знаходити інформацію;

- оцінювати життєві ситуації;

- розуміти та поважати погляди інших людей;

- співпрацювати та організовувати як власну роботу, так і роботу колективу;

- приймати рішення та нести відповідальність за них.

Для того, щоб сформувати ці вміння, діяльність учителя має бути спрямована на:

- використання у своїй роботі інтерактивних технологій;

- проведення нестандартних уроків;

- стимулювання учнів до самоосвіти;

- пропонування завдань, які потребують використання додаткових джерел інформації;

- проведення консультацій щодо пошуку необхідної інформації;

- навчання написанню конспектів, складання планів, вмінню виділяти головне, аналізувати інформацію та робити висновки;

- стимулювати висловлювання особистої думки;

- розробку завдань різного рівня складності;

- підготовку завдань творчого направлення;

- створення проблемних ситуацій;

- організацію як індивідуальної роботи так і роботи в парах та групах.